Клекотинський заклад дошкільної освіти

Поради психолога

Батьки дошкільнят найбільше зайняті пошуком відповіді на питання "як і чому вчити дитину?". Вони вибирають з безлічі новаторських методик "саму-саму", записують дитини в різні гуртки і студії, займаються різними "розвиваючими іграми" та навчають малюка мало не з пелюшок читати і рахувати. Що ж таке - розвиток мислення в дошкільному віці? І, дійсно, чому пріоритетно навчати дітей? Як і в будь-якій сфері розвитку особистості, мислення дитини проходить декілька стадій формування. У психології прийнято визначати три стадії розвитку мислення: наочно-дієве, наочно-образне, словесно-логічне. Для малюка, який пізнає світ за допомогою активної роботи всіх органів відчуттів, основою отримання інформації є руховий і дотиковий канали сприйняття. Маленька дитина в період раннього дитинства буквально «думає руками». Від роботи рецепторів цих каналів залежить не тільки їх власна інформація, але також і активність інших видів сприйняття, інших органів відчуттів. Що це означає? Наприклад, зорове сприйняття малюка, його можливості, в порівнянні із зором дорослої людини, дещо обмежені. Дитина не розуміє перспективи - йому здається, що якщо висотний будинок ледве видно на горизонті, то він дуже маленький. Він ще не завжди може зрозуміти тривимірність речей. Малюк не розуміє зорових ілюзій - наприклад, хоче дійти до горизонту або помацати веселку. Зображення для нього - особливий стан предмета, він не вірить, що зображене не існує насправді. Все, що дитина бачить, хоче помацати, подіяти з цим предметом, випробувати його. І чим більше дій вона робить з річчю, тим краще сприймає її властивості, тим краще працює у нього не тільки руховий і дотиковий, але і зоровий канал сприйняття. Наочно-дієве мислення - це метод «проб і помилок». Отримуючи новий предмет, дитина першою справою намагається взаємодіяти з ним - спробувати на зуб, трясе, стукає ним по підлозі, крутить з усіх сторін. У своїй книзі «Дитина вчиться говорити» М. Кольцова приводить в приклад цікавий експеримент: двом групам малюків, які починають говорити перші слова, показували деякі предмети, для запам'ятовування нових слів. В одній групі давали пограти з предметами, в іншій - тільки показували і називали. Діти з першої групи набагато швидше і краще запам'ятовували назви нових для них предметів і вводили їх в мову, ніж у другій групі. Кожен побачений об'єкт для дитини - нова головоломка, яку потрібно «розібрати», а потім «зібрати». Єдине, що його цікавить в ранньому дитинстві - що можна зробити з цим? Тому так небезпечно захоплення новомодними методиками, які пропонують навчання в ранньому дитинстві, спроби розвивати у малюків логіку або основи аналітичного мислення. Чим же займатися з малюком? Частіше включати його в будь-яку побутову діяльність, нехай бере участь у всіх маминих справах - миє посуд, витирає пил, підмітає. Звичайно, від такої "допомоги" мамі іноді доводиться більше прибирати, але ж вчення завжди йде шляхом проб і помилок! Саме в період раннього дитинства дитина пізнає світ в діяльності так активно, як ніколи пізніше. І для освоєння простору, розуміння взаємозв'язку речей йому потрібно якомога більше робити справжніх, осмислених дій, наслідуючи дорослих, а не перекладаючи деталі спеціальної "розвиваючої" гри. Також корисно возитися з різними субстанціями - піском, водою, снігом. Втім, безліч фактур можна знайти і вдома, без будь-яких спеціальних занять - різні крупи, клаптики ганчірочок, посуд і всілякі звичайні побутові речі. У плані творчого розвитку дитина зараз проходить період знайомства з матеріалами, де йому потрібно надати повну свободу і поки не чекати ніяких "виробів" та будь-яких інших результатів. Другий етап розвитку мислення настає приблизно в 3-4 роки і триває до 6-7 років. Тепер мислення дитини наочно-образне. Вона вже може спиратися на минулий досвід - гори вдалині не здаються йому плоскими, щоб зрозуміти, що великий камінь - важкий, йому необов'язково взяти його в руки - його мозок накопичив багато відомостей від різних каналів сприйняття. Діти поступово переходять від дій з самими предметами до дії з їх образами. У грі дитині вже необов'язково використовувати предмет-заступник, вона може уявити собі «ігровий матеріал» - наприклад, «поїсти» з уявної тарілки уявної ложкою. На відміну від попереднього етапу, коли для того, щоб подумати, дитині було необхідно взяти предмет в руки і взаємодіяти з ним, зараз досить представити його. У цей період дитина активно оперує образами - не тільки уявними в грі, коли замість кубика представляється машинка, а в порожній руці "виявляється" ложка, а й у творчості. Дуже важливо саме в цьому віці не привчати дитину до використання готових схем, не насаджувати власні уявлення. У цьому віці розвиток фантазії та вміння генерувати власні, нові образи служать запорукою розвитку інтелектуальних здібностей - адже мислення образне, чим краще дитина придумує свої образи, тим краще розвивається мозок. Багато хто думає, що фантазія - це марна трата часу. Однак від того, наскільки повно розвивається образне мислення, залежить його робота і на наступному, логічному, етапі. Тому не варто хвилюватися, якщо дитина в 5 років не вміє рахувати і писати. Набагато гірше, якщо він не вміє грати без іграшок (з піском, паличками, камінчиками і т.п.) і не любить займатися творчістю! У творчій діяльності дитина намагається зображати свої придумані образи, шукає асоціації з відомими предметами. Дуже небезпечно в цей період "навчати" дитини заданим образам - наприклад, малювання за зразком, розфарбовувати, і т.п. Це заважає йому створювати власні образи, тобто, мислити. У період раннього і дошкільного дитинства дитина вбирає звуки, образи, запахи, рухові і тактильні відчуття. Потім відбувається осмислення накопиченого матеріалу, переробка інформації, що надійшла. До кінця дошкільного періоду у дитини добре розвинена мова, вона вже володіє абстрактними поняттями і може самостійно узагальнювати. Так поступово (приблизно з 7 років) відбувається перехід на наступну сходинку розвитку мислення - воно стає словесно-логічним. Мова дозволяє мислити не образами, а поняттями, структурувати і позначати інформацію, отриману за допомогою органів почуттів. Вже у 3-4 роки дитина намагається класифікувати відомі предмети, наприклад: яблуко, ігруша - фрукти, а стілець, і стіл - меблі. Вона часто супроводжує свої дії коментарями, задає безліч питань, для неї називання предмета - позначення його існування. Але мова ще не стала інструментом мислення, вона тільки допоміжний інструмент. До молодшого шкільного віку слово для дитини стає абстрактним поняттям. Наприклад, для малюка трьох років "диван" - це лише відомий йому диван, що стоїть в його вітальні. У нього ще немає узагальнення і абстрагування від конкретного образу. Діти 7-8 років вже можуть відволіктися від конкретного образу і виділяти основні поняття. Дитина самостійно визначає істотні ознаки предмета чи явища, відносить новий предмет до відомих йому категорій, і, навпаки, наповнює нову категорію відповідними поняттями. Діти здатні оцінити справжню величину об'єкта (десятиповерховий будинок на горизонті не здається їм крихітним). У них формуються причинно-наслідкові зв'язки, загальні характеристики явищ і предметів. Вони здатні проводити дії без опори на образи. Але, як би нам, дорослим, батькам і педагогам не здавалося досконалим словесно-логічне мислення, не варто поспішати і формувати його у дошкільника штучно. Якщо дитині не дати повністю насолодитися грою з образами, вчити її мислити логічно в період, коли він ще не готовий до цього, результат виходить прямо протилежний. Гранично схематичне, слабке мислення, формалізм і безініціативність зустрічаються якраз у тих дітей, які пройшли серйозну школу "раннього розвитку", як тепер модно називати механічне навчання малюків. У тому віці, коли мозок готовий оперувати яскравими образами, йому підносили сухі схеми, не даючи насолодитися всім багатством фарб, смаків і запахів цього світу. Все добре вчасно, і дитина обов'язково пройде всі стадії розвитку мислення, нехай же кожна з них дасть йому все, що можливо тільки в певний період.

Шановні батьки! Пам'ятайте, що ви самі запросили мене у свою родину.

У психології існує думка, що коли в сім'ї між старшою і новонародженою дитиною різниця у віці до трьох років (як у даному випадку), то старша дитина отримує відчутний стрес. Адже батьківська увага, що досі була спрямована лише на неї, тепер концентрується на малому вередливому створінні, яке раптом з'явилося і їхній сім'ї. Природно, що старшій дитині з цим важко змиритися і вона починає протестувати. Навіть у дітей дошкільного віку після народження молодших братика чи сестрички з'являється агресивність, заздрісність чи підвищена тривожність. Дитина часто поводиться, наче маля, підсвідомо намагаючись привернути до себе увагу – ту, яку йому дарували в малечому віці. Не переймайтеся цим – дайте дитині можливість знову побути малюком, поставтеся до ситуації з розумінням і увагою. За подібних обставин допоможе ігрова ситуація: деякий час мама поводиться зі старшою дитиною так, ніби вона знову стала маленькою (дає пустушку чи годує з ложечки, заколисує, показує знайомі з дитинства малюнки). Також можете запропонувати дитині ігри, знайомі з найменшого віку. Важливо, щоб подібні гри залучалися і інші члени сім'ї. Слідкуйте, аби в цей час вас не відволікали телефонні дзвінки чи раптові гості – інакше порушиться ігрова ситуація. Гру час від часу повторюйте. Робіть це доти, доки дитина сама не втратить до неї інтерес. Невдовзі переконаєтеся, що ваша дитина сама заскучає за іграми, що відповідають її справжньому вікові,й повернеться до них.

Статистика твердить, що більше половина американських резидентів – це старші сини у своїх сім'ях, а з двадцятим трьох американських астронавтів – двадцять один – або старші або єдині сини в сім'ї. Доведено, що старші діти роблять успішну кар'єру в два рази частіше ніж інші. Але це вже потім, у дорослому самостійному житті. А поки діти ростуть, саме їм, старшим сестричкам та братикам, дістається й підвищена відповідальність і сувора батьківська вимогливість. Часто гостюють в душі дитини ревнощі до молодших братика чи сестрички: їх, мовляв, більше люблять і пестять.

Проблема в тому, що батьки звикли перекладати відповідальність за вчинки однієї дитини на іншу, старшу. До цього привчила давня традиція: з діла-прадіда в багатодітних сім'ях старші діти повністю відповідали за молодших, доки батьки були на роботі. Чи ж доцільно сучасним батькам наслідувати стереотипи? Розглядаємо ситуацію, дворічний малюк погрався кубиками й ліг спати, не прибравши їх. Старший майже не грався, але мама просить його прибрати за братиком. Так повторюється щовечора. Нарешті старший у відчаї протестує: «Не буду прибирати! Я їх не розкидав!».
Ось, що радять психологи з цього приводу:
-Молодша і старша дитина повинні знаходитися в сім'ї у рівних умовах і нести відповідальність в міру своїх сил і можливостей. У даному випадку іграшки має збирати той, хто з ними грався. Але ваші вимоги будуть справедливими лише за умови, якщо вони збігатимуться з можливостями дитини, з її віковими особливостями. Зауважимо, що у разі провини дитину тихої вдачі та норовливу і вперту не слід карати однаково. Більш чутлива дитина може сприйняти ваше жорстке зауваження як образу, що надовго оселиться в дитячій душі. Багатьом батькам знайома ситуація, яку розповіла одна мама. Своїм синочкам різного віку вона купила дві абсолютно однакові іграшки – чудові машинки. І яке ж було її здивування, коли старший шестирічний син за десять хвилин втратив до іграшки інтерес. Зате молодший, трирічний, з подвійним задоволенням почав гратися двома машинками одночасно. А старший, виходить, залишився без подарунка. Психологи радять: Іграшки треба купувати різні – відповідно до віку й смаку дитини. Поясніть дітям: машинка – для молодшого, гра – для старшого. Якщо діти захочуть помінятися – нехай, але спочатку краще домовитися: вони обмінюються назавжди чи на деякий час. (Це допоможе уникнути конфлікту або справедливо його розв'язати). Гадаємо, що й наступні поради психолога допоможуть батькам у стосунках з дітьми.

1. Ніколи не порівнюйте своїх дітей. Це найпоширеніша помилка батьків: одного сварять, а з іншого радять брати приклад. Таке ставлення породжує в одній дитині невпевненість у своїх силах, а в іншій – презирство до слабкого. Пам'ятайте: суперництво – зовсім не кращий принцип у вихованні дітей. Кожна дитина потребує індивідуальної уваги відповідно до віку, темпераменту і характеру.
2. Не впадайте у відчай з приводу дитячих ревнощів.